Від «Шешор» до «Країни мрій»

Джерело: Новий день

У розпал літа в Києві та на Івано-Франківщині пройшли найгучніші міжнародні етнічні фестивалі.

Світ марень і мрій на Співочому полі

На початку липня вся столиця зарясніла вишиванками і зазвучала чистою українською мовою. Особливо помітно це було навколо головного центру свята — Співочого поля. Саме тут вже третій рік поспіль за ініціативи Олега Скрипки відбувається міжнародний етнічний фестиваль «Країна мрій», якому немає рівних в Україні. Завдяки лідеру «ВВ» світова мода і серйозний інтерес людей до етнічної музики нарешті дійшли і до нас. А шалена популярність «Країни мрій» засвідчила про надзвичайний успіх такого задуму.

З самого початку ініціатори фестивалю бачили його у вигляді великого інтерактивного дійства з багатьма майданчиками для живих виступів найкращих гуртів з різних країн, алеї народних майстрів, дитячої галявини, майстерні народних танців, традиційних народних кухонь та обрядових сцен. Тож у «Країну мрій» перетворилося і Співоче поле, і його околиці. На зелених галявинах, під стінами Києво-Печерської лаври, на подвір’ї музею Івана Гончара було збудовано сім сцен, які збирали і прихильників етніки, і неформалів, і фахівців-етнографів. Атмосферу свята створювали доброзичлива публіка і десятки музикантів, гуртів та кобзарів зі всіх куточків України і різних країн світу. Серед них — сам Олег Скрипка з оркестром, татарський ансамбль «Макам», гурт «Гуцул Каліпсо» з Чернівців, обрядовий театр «Голос» і безліч інших. Вразило те, що кожен бажаючий міг вільно підійти за сцену і поспілкуватися з улюбленими музикантами — на акредитаційні бейджики тут ніхто майже не звертав уваги.

Справжньою сенсацією фестивалю став приїзд унікальної співачки з Алтаю Раїси Модорової Тандалай — артистки найвищого рівня з широким діапазоном голосу, що дозволяє їй з однаковим успіхом виконувати як кай (горловий спів), шаманські містерії, так і російські народні пісні. «В нашій невеличкій республіці небагато артистів світового рівня, — говорять про неї співвітчизники, — щоб перерахувати їх, вистачить пальців на одній руці. Одна з них — Раїса Модорова Тандалай». Величезна аудиторія слухала її виступ просто неба, не ворухнувшись, у багатьох на очах виступали сльози. «Ми навіть не сподівалися, що виступ Тандалай настільки зачарує публіку, інакше зробили б її гедлайнером всього фестивалю. Але це не випадково: вона надзвичайно сильна і світла особистість, а її концерти з величезним успіхом проходять у Москві та багатьох столицях світу», — додали організатори «Країни мрій».

Нікого не залишив байдужим і приїзд грузинського фольклорного театру «Мтієбі» та легендарного кларнетиста-віртуоза, творця сучасної балканської музики Іво Папасова з Болгарії. Його творчість змінила обличчя болгарської і світової музики, тож не дивно, що фани з усього світу називають його Ага (Майстер). Додамо, що альбоми Іво продюсував Джо Бойд, продюсер гуртів «Pink Floyd», «REM» та інших. Вразив також концерт відомого угорського гурту «Романо Дром», який представляє традиційну музику циган ола. А коли під час їхнього виступу на сцену піднялася маленька дівчинка у циганському вбранні, яка прийшла на концерт разом із мамою і почала професійно пританцьовувати музикам, публіка просто заревіла від захвату.

Гостею з далекої Британії стала мусульманка арабського походження, зірка світової величини Наташа Атлас. Цікаво, що самі мусульмани оцінюють її творчість як популяризатора цінностей ісламської цивілізації, свідчення її прогресивності всупереч сучасній західній пропаганді. Однак більшість глядачів віддали перевагу більш «рідній» музиці православного світу.

Було чим зайнятися на фестивалі й численній дітворі. Казкові хатинки, диво-тварини, альтанка казок гостинно зустрічала всіх, хто в майбутньому докладатиме зусилля до будування Країни мрій в усій Україні. А допомагали цьому керівники відомого київського дитячого ігрового майданчика «Равлик».

Фестиваль у серці Прикарпаття

Щойно в Києві встигли пролунати заключні акорди етнічного фестивалю «Країна мрій», як у мальовничому селі Шешори Косівського району Івано-Франківщини потужним вибухом вистрілив інший фестиваль етнічної музики та лендарту «Шешори-2006». На відміну від столиці, це гуцульське село має одну, але досить суттєву перевагу — це недоторканний край українського Прикарпаття. Не випадково ініціатором фестивалю вже четвертий рік поспіль виступає інформаційний центр «Зелене досьє», який усіляко сприяє розвитку зеленого туризму і намагається поєднати людину з навколишнім світом і різними напрямами мистецтва.

Самі жителі Шешор із нетерпінням чекають кожного фестивалю. Ще б пак: кожен із них може заробити на численних відпочиваючих, здаючи свої садиби або присадибні галявини під намети. Через те, що санаторій «Шешори» не в змозі прийняти усіх учасників фестивалю, навіть музиканти жили у місцевих жителів.

Доїхати до Шешор рейсовими автобусами в дні фестивалю (12—14 липня) було досить важко. Автовокзал у Коломиї і Косові, напевно, ніколи не бачив такого скупчення туристів, які прагнули будь-що дістатися до Шешор. Біля місцевого Народного дому справжнє стовпотворіння: тут проходить реєстрація гостей фестивалю. Всього за 25 гривень кожен отримував тасьму, виткану гуцульськими майстринями, компакт-диск із записом минулорічних учасників «Шешор», рекламний проспект і право відвідувати усі заходи фестивалю та розташувати свій намет в наметовому містечку. Кошти від реєстраційного внеску йшли на підтримку зеленого туризму. Це на сьогодні є єдиною економічною альтернативою нищенню карпатської природи.

Добру третину приїжджих на свято становили неформали, що приїхали старим перевіреним способом — автостопом. Вони розташували свої намети вздовж річки Пістиньки посеред гірських галявин, різнотрав’я і смерекових лісів. Протягом фестивалю, до початку вечірніх концертів, усі бажаючі могли спробувати власні сили і здібності у майстер-класах з вивчення танців різних народів світу, взяти участь у плетінні ляльок-мотанок, навчитися робити сирних коників і традиційні шумові інструменти. Інші гості вивчали карпатські трави, серед яких безліч цілющих і занесених до Червоної книги України. Нікого не залишили байдужими і мистецькі об’єкти, створені українськими і чеськими художниками просто неба на стежині біля річки Пістиньки. А ще — величезний шешорівський базар із витворами народного мистецтва, справжнісінькими німецькими мундирами, бандерівською амуніцією та різноманітними гуцульськими сувенірами.
Стосовно ж концертів, то перший же вечір просто приголомшив слухачів. Справжньою зіркою фестивалю став всесвітньо відомий колектив із Румунії «Fanfare Ciocarlia» з маленького села Зече-Праджині, якого навіть немає на мапі. Це — рідний дім 12 циганських музикантів, з яких і складається духовий оркестр, назва якого перекладається як «Оркестр «Жайворонок». Традиційні танцювальні мелодії з Румунії та ритми з Туреччини, Болгарії, Македонії та країн колишнього Союзу, виконані на ріжках, трубах, кларнетах та литаврах з безжалісним темпом, створили справжній музичний феєрверк, від якого була у захваті вся багатотисячна публіка. Не випадково у себе на батьківщині румунські зірки грають на весіллях і святах односельців без перерви до 30 годин. А послухати їх виступ у Шешори приїхали прихильники оркестру з багатьох регіонів України, а також Польщі, Молдови, Білорусі та Росії.

Різнобарвну творчість різних куточків України представили греки Приазов’я, родинний ансамбль Лупанів з молдавського села Фурманівки, що на Одещині, чудові колективи «Гудаки» з села Нижнє Селище, львівський «Бурдон», вінницький «Очеретяний кіт» та києво-кишинівський «ХО!».
Автентичні обрядові і «вуличні» пісні Лівобережжя представив відомий фольклорний гурт «Божичі», а не схожий ні на що колектив «ДахаБраха» вразив язичницьким драйвом і своєю неповторністю. Гостями з-за кордону на «Шешорах» стали естонський гурт «Vaegilased», Йоанна Словінська з Польщі, волинщик і флейтист Джонатан Шорленд та виконавець на гурді-гурді (старовинний інструмент на кшталт колісної ліри) Кліф Степлтона з Великобританії і німецький гурт «Di Grine Kusine». Виступили на фестивалі і вітчизняні зірки — гурти «Вій», «Гайдамаки», «Гурт ЙоГурт» та «Перкалаба».

Після щирих і драйвових «Шешор» наші рідні «Таврійські Ігри» та інші подібні фестивалі здаються лише комерційно орієнтованим непорозумінням. На відміну від прісної російсько-української «попси», з притаманними їй безмежно роздутим «я» і катастрофічною втратою поваги до публіки, етнофестивалі демонструють повну протилежність. Повага до людей, повна самовіддача і чесний спів наживо, гарні пісні, які беруть за душу, і які музиканти та слухачі «проживають» і співають разом. Не випадково сотні подібних фестивалів щороку проходять у Німеччині, Чехії, Хорватії та інших європейських країнах. В Україні ж їх поки що одиниці. Але шалена популярність дає сподівання, що невдовзі таких етнофестів стане набагато більше.

Олег БАТУРИН