Шешорський фестиваль представляє всюдихід відкритого типу для мандрівок Великими Болотами „нагУаль“ (Білорусь), а також ТАЙКО ДРАММЕРС (Київ) 22 лютого о 21:00, Wenzel Club (Київ)
вхід: 20 грн. (з шешорською тасьмою – 10 грн.)
адреса клубу: вул. В. Васильківська (Червоноармійська), 66
Пісня – це майже релігійний стан. Вроджена необхідність людини літати уві сні і наяву обумовлюється бажанням співати. Таку пісню намагається робити „нагУаль”.
Стиль: психо-фольк.
Час створення: зима 2000.
Що встигли зробити за цей час: відіграли понад 400 концертів у 6 країнах (Білорусь, Україна – Шешори’2006, Росія, Польща, Литва, Франція) і видати два альбоми: «Вершки корешки» (2004-2005) і «У Земли под Юбкой» (2004-2005).
Сьогодні у групі грають:
Кульпін Олексій (Дерево) – бас-гітара, вокал
Шапошнікова Анака – цимбали, вокал, джембей, варган
Павльонок Леонід – голос, танець, малий барабан, гитара, йолкін ніс, джембей, діджеріду
Семашко Віктор (экс гр. Князь Мышкин) – кларнет, флейта, бубен
Офіційний сайт гурту: www.nagualia.net
Про них:
…И все потому, что группа играет не привычный белорусский фольклор в разных его вариациях, а фольклор первобытный, космополитичный, как говорят сами музыканты, психо-фолк. Когда слушаешь - вспоминаются обрядовые танцы и шаманство, а обилие используемых инструментов заставляет учить географию от Тувы до Австралии. Для Беларуси уникально. Выходит на самом деле, как у Земли под юбкой, - тепло, уютно и безгранично.
Самі про себе:
…Мамы и папы родили нас, а бабушки и дедушки водили в лес, учили, как отличить помидор от огурца и как не свалиться с хвоста болотного духа, поэтому наша песня умеет летать. И все они учили нас любить.
…мы придумываем свои песни сами и делаем такой фольклор, как нам делается. У нас свой язык, но он очень понятный и ему не надо перевода. Так, говорят, поёт сердце. А ещё флора и фауна.
…В этом есть чудесная, безграничная относительность наших смыслов и постоянное движение к чему-то большему, чем мы имеем.
…Мне очень понравилось, как сказал Бродский для чего нужно творчество, а сказал он примерно так: что, оно, нужно нам для личного развития, а потом всё уже остальное. Творчество дает человеку новые уровни осознания жизни, оно его этим радует и огорчает.
…А ещё хочется написать, про то, что Нагуаль - это не индейцы. Что мы не занимаемся музыкальной реставрацией. Просто был такой период в жизни, когда культура, связанная с мифологией и философией североамериканских индейцев, была нам интересна, и оставила такую красивую композицию в голове. Теперь уже другие веточки.
…В основе наших композиций может быть всё что угодно, то есть салат из интересов музыкантов, про которые вы можете почитать в наших дневниках, там и мировая этническая музыкальная культура и внутреннее ощущение мгновения космоса.
…Пишут про нас, примерно так: «их музыка таинственно глубинна и в то же время легкомысленно клоунская – это игра этнических ощущений. Смысл такого творчества – удивление миром, свободное проживание эмоций».
…и ещё, большая часть нашей видимой жизни - это наши музыкальные инструменты - помощники. Их много, и они постоянно пополняются. Есть редкие, так сказать эксклюзивно-архаические, а есть обычные: духовые (банборы, кугиклы, диджериду, кларнет), струнные (ёлкин нос, цимбалы, бас-гитара), ударные (джембеи, убар) и т.д.
ТАЙКО ДРАММЕРС – це унікальна формація щирих прихильників японських барабанів, що живуть і вдосконалюють свою майстерність в Україні (серед учасників – Костянтин Бушинський, Богдан Попов та музиканти з гурту „ДахаБраха”).
«Тайко» (япон. – великий пузатий барабан) означає і один з різновидів ударної музики, і тип барабана. Вік цього традиційного ударного інструменту, унікального за своїми властивостями, – близько двох тисяч років.
У давнину в кожному японському селі був сигнальний барабан, за допомогою тайко передавалися сигнали про небезпеку, заклики до спільної роботи тощо.
Тайко використовували і під час військових походів: їхній ритм залякував противника, а японців, навпаки, надихав на битву. Пізніше за допомогою тайко стали передавати повідомлення під час бою - на живописних сувоях XV ст. зображували воїна з закріпленим спині у спеціальній рамі тайко, в який б’ють два інших воїни.
На тайко грали також при імператорському дворі. Звичайно, стиль дещо відрізнявся, як і самі барабани - вони були набагато розкішніше прикрашені.
Тайко і сьогодні входить до складу інструментів, що супроводжують вистави театрів Но і Кабукі.
Але найважливішу роль тайко завжди відігравали у релігійних обрядах. Наприклад, імітуючи барабаном гуркіт грому, селяни викликали дощ у періоди засухи. Японці вважали, що в тайко живе магічна істота, яка дає їм корисні поради та вказівки. Грати на тайко могли лише просвітлені й шановані особи. Пізніше тайко стали храмовими інструментами: грати на них було дозволено лише в особливих випадках і лише тим, хто отримав благословення священиків. Сільські свята завжди супроводжувалися грою на тайко. Саме ці традиційні ритми лягли в основу композицій, які виконують гурти сучасних тайко-барабанщиків.